Колись і в мене була історія, пообіцяв я значить жінці з нею з’їздити в Рівне її мамусю з потягу зустріти, тобто тещу мою, дай Боже їй здоровля. Ну а напередодні з чуваками так наклався, що ледве серед ночі додому приповз. Безцінна моя мене зранку будить, мовляв вставай скотиняко, їхати треба, ти ж обіцяв. Ну що ж тут вдієш, раз обіцяв то треба, ледве від подушки голову відірвав, будуніще жосткий, аж щелепи зводить. Їдемо, кожна ямка, кожен горбик в голові віддає, не знаю як я доїхав, але все ж таки на місці. Припаркувася на стоянці біля вокзалу як раз напроти кіоску де по соточці наливають, жінка пішла на платформу, а я дивлюсь у вікно, глядь, мужичок підходить до віконця, замовляє стаканчик гранений і хлоп його, бляха, а мені ще 90 км. назад шмуляти, дивлюсь другий, замовляє гранчачок і... хлоп, йопта
, а у мене в бОшці камерний оркестр грає, дивлюсь очами собаки Павлова на це все, а тут третій підходить, гранений хлоп і смачно прицмокуючи закушує його шашличком з кетчупом.... ааа бляха, тут я не витримую і зі словами: "та гори воно все синім полум’ям" замовляю собі 150 і шашличок, вмазав.... і так мені доообрее стало
, горілочка холодненька, по горлянці попікуючи потекла, в шлунку вибухнула приємним теплом і побігла по жилам вверх, потім ще один вибух в голові і так добре, так ясно мені стало. Дивлюсь а на паличці ще два кусочки м’яса залишилось, я ще 100 і різкість в очах повністю відновилась. Ну по дорозі назад жінка правда поглядувала косо, але які ж можуть бути питання при мамі, от так я їх і доставив в славне місто Сарни з області, мугикаючи собі під ніс застольні пісні.